2

Саур-Могила: символ народного протистояння фашизму і нацизму

У свій перший день у якості журналіста в Донбасі я вже в складі команди DONi відвідала курган Савур-Могила, на якому раніше розташовувався меморіальний комплекс, побудований на честь радянських солдатів, загиблих у 1943 році при звільненні Донбасу. І 71 рік після цієї перемоги, яка коштувала стільки крові й жертв, на цей раз уже українську армію потрібно видворяти з цієї висоти, яка є як стратегічною (із цього кургану відкривається багатокілометровий огляд), так і символічною (як монумент на честь великої перемоги над нацизмом).

Коли ми під'їжджали до того, що залишилося від комплексу, емоції захлиснули мене і я заметалася між сумом і гнівом, побачивши, що пам'ять стількох життів, покладених, щоб перемогти нацизм, була повністю стерта з лиця землі. Усе, що залишилося від величезної колони, яка колись гордо височіла на вершині кургану, це купа уламків. Прикрашені скульптурами блоки, розташовані уздовж під'їзної доріжки до монументу, теж місцями зруйновані вщент. Якщо біля підніжжя кургану в сталевих скульптурах залишилися лише кульові отвори та сліди від потрапляння снарядів, то чим вище ми піднімаємося на вершину кургану, тим більше бачимо пошкоджених, пробитих або практично знищених блоків.

Як ми можемо допускати ті ж помилки, проливши стільки крові і пожертвувавши стількома життями заради перемоги над нацизмом? Як захід може допомагати українському урядові, який підтримує і використовує у своїх цілях ультранаціоналістичні та нацистські угруповання, після того, що ці країни пережили під нацистською окупацією? Невже жертва всіх цих мільйонів життів 70 років тому вже залишилася далеко позаду та їх подвиг уже стерся із нашої пам'яті? Скільки разів ще повинна бути пролита кров на цьому кургані, перш ніж людство зрозуміє свою помилку і історія припинить заїкатися?

Жорстокість української армії по відношенню до цього меморіального комплексу показує, що Україна не тільки не поважає живих, але й більш не відчуває поваги до мертвих. Після того, як 73 роки тому їх фізично знищили нацисти, українська армія ніби хотіла стерти пам'ять про них і символ їхної хоробрості й насилу завойованої перемоги. Стерти останні свідоцтва їх існування і того, що вони зробили. Стерти історію, щоб переписати її.

Біля підніжжя і на вершині кургану лежать свіжі могили деякої частини солдат, які загинули тут у 2014 під час боїв, які закінчилися перемогою армії Донецької Народної Республіки. Ці могили, вкриті квітами, ваблять до себе погляд своїми яскравими фарбами посеред руїн меморіалу. Моє серце завмирає, коли я бачу їх. Я думаю про цих бійців, які поклали свої життя на захист своєї Батьківщини, яким довелося знову зробити те, що на тому ж самому місці вже випало здійснити їх предкам, проти того ж самого ворога. І знову люди гинуть у боротьбі проти невгамовної ненажерливості купки обраних осіб.

Залишаючи кладовище, розташоване біля підніжжя кургану, серед могил я помітила дерево, гілки якого були прикрашені георгіївськими стрічками, що колихалися на вітрі, немов листя. Дух перемоги над нацизмом витає тут, серед тих, хто віддав свої життя, щоб зробити її можливою. Це дерево справило на мене дивне враження. Немов символ надії.

Потім я вирішила піднятися на вершину, щоби ближче розглянути пошкодження, завдані різним частинам меморіалу. Праворуч від доріжки варто дерево, яке практично повністю вкрите кольоровими стрічками. Як квіти на могилах унизу, ці яскраві кольори контрастують із загальним комплексом, сірим і похмурим.

Мою увагу привернула невелике жовта пляма між двома частинами меморіалу. Я підійшла ближче, щоб подивитися, що ж це. Квітка. Невелика жовта квіточка зростає тут, між двох конструкцій, пошкоджених обстрілами української армії. У місці, яке бачило стільки смертей, усе ще є життя.

Я продовжила підніматися на вершину, відзначаючи інтенсивність обстрілів, які довелося винести монументу. Там навіть лежить снаряд «Граду», залишений у якості нагадування про ті страшні дні. А на вершині кургану, посеред купи блоків та іржавих деформованих сталевих прутів стоять два прапори. Один із них, червоний, повністю порваний. Але, тим не менш, він майорить на вітрі. Гордо височить над руїнами, залишеними тут.

Тоді я зрозуміла всю символічну значущість цього місця. Цей меморіальний комплекс - символ Донбасу та його народу. Незважаючи на смерть, пролиту кров, жертви й перенесені страждання народ Донбасу продовжує жити й протистояти фашизму й нацизму. Як і ця квітка, цей прапор. І пов'язані всюди георгіївські стрічки нагадують про те, що фашизм і нацизм знову будуть переможені нащадками тих людей, які завдали їм поразки 70 років тому. Точно так же, як вони довели це тут, на Саур-Могилі, повторивши подвиг своїх предків.

Відео французькою:

Актуальне вiд DONi Press

Comments: 2 Comments

2

Comments

  • Comment by Louis JULIA on 31 Mar 2016

    Merci pour votre récit sur ce lieu hautement symbolique. Les Français qui n'ont suivi les combats au Donbass par le biais des médias officiels sont très peu nombreux à connaître ce nom et cette colline.
    Bon séjour au Donbass,
    Louis

  • Comment by Marie Christine Néant on 30 Mar 2016

    Il y aurait malheureusement beaucoup à dire sur la folie des hommes et des guerres à répétition. Les guerres se succèdent malgré toutes les souffrances engendrées qui devraient porter leçon.

    Je préfère garder l'image de cette petite fleur jaune qui symbolise la vie qui continue ou reprend.

Post a comment

View More